Навчання вдома: практичні поради для батьків
1. День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.
2. У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.
Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.
3. Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.
4. Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.
5. Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.
Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.
6. Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?
Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.
Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легкші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.
7. Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.
СЕРЕДНЯ ШКОЛА
У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.
Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.
Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.
1. Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні більші, ніж зазвичай.
2. Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.
3. Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.
Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.
4. Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.
5. Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.
6. Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.
СТАРША ШКОЛА
Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.
1. Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.
Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.
2. Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.
Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.
Консультація для педагогів та батьків
«Виникнення тривожності у дітей та профілактика страхів»
Раніше батьки і педагоги сприймали заклад освіти як установу, яка несе відповідальність лише за навчання, виховання та здоров’я дітей, проте нині поряд з цими аспектами діяльності набувають актуальності й інші функції, зокрема соціалізація дитини. Соціалізація у широкому сенсі – розвиток людини як соціальної істоти, становлення її як особистості. Суть соціалізації полягає в тому, щоб дитина засвоїла правила, за якими живе суспільство, і не порушувала їх, адже за порушеннями слідкує покарання. Отже, соціалізація в певному сенсі зумовлює тривогу, формує страхи. Тривожній дитині важче соціалізуватись, працювати в колективі.
Що таке дитяча тривожність
Дитяча тривожність – широке поняття, що охоплює різні аспекти сталого емоційного неблагополуччя. Тривожній дитині властиві хвилювання, підвищене занепокоєння, очікування поганого ставлення до себе чи негативної оцінки з боку значущих дорослих та однолітків. Тривожна дитина постійно відчуває власну неадекватність і неповноцінність, вона невпевнена у правильності своєї поведінки та рішень.
Критерії тривожної дитини
- Не може довго працювати, не стомлюючись.
- Їй важко зосередитись на чомусь.
- Будь-яке завдання викликає надмірне занепокоєння.
- Під час виконання завдань дуже напружена, скута.
- Бентежиться частіше за інших.
- Часто говорить про напружені ситуації.
- Скаржиться, що їй сняться страшні сни.
- Руки в неї завжди холодні, вологі.
- У неї поганий апетит.
- Полохлива, багато що викликає в неї страх.
- Зазвичай неспокійна, легко засмучується.
- Часто не може стримати сліз.
- Погано переносить чекання.
- Не любить братися за нову справу.
- Боїться труднощів.
Стан тривоги, на думку американського дослідника Керола Ізарда, охоплює цілий комплекс емоцій, з-поміж яких і страх. Наявність вікових страхів у дитини – норма. Утім, якщо у дитини надто багато страхів, це свідчить про появу тривожності у її характері.
Вирішальну роль у формуванні тривожності відіграє оточення, в якому підростає дитина, характер стосунків із близькими та рідними. Більше страхів – у дітей, які не мають братиків та сестричок, які живуть у квартирах, а не в приватних будинках. Щоправда, не завжди спілкування з однолітками зменшує страхи. Щоб домогтися бажаного ефекту, варто залучати дитину до колективних ігор. Такі ігри дають змогу обіграти деякі страхи, скористатися нагодою природно їх усунути. Для профілактики тривожності необхідно забезпечити дитині максимум інформації, що розширюють її розуміння світу. Батьки, які не шкодують для цього часу, не мають особливих проблем із дитячими страхами.
Природно, що підростаючи, дитина звільняється від якихось тривог. На місце конкретних дитячих жахів приходять страхи соціально обумовлені: бути не таким, як усі; страх невизнання, нерозуміння, невпевненості у своїх силах. Тривожність – це результат звужених можливостей дитини або її невисокої самооцінки.
Тому профілактика полягає в тому, щоб сформувати необхідні знання, які б спонукали до підвищення ефективності дитячої діяльності, повернути б віру в успіх. Формування впевненості у собі – дуже кропітка справа, результат спільних зусиль усіх дорослих, які спілкуються з дитиною. На формування стійкої тривожності впливає хронічна травматизація, коли випадково або через недогляд дитина переживає психічне потрясіння, що перевершує межу її сил.
Чому виникає?
Одна з причин дитячої тривожності – порушення дитячо-батьківських взаємин. Якщо батьки впевнено і гнучко поводяться під час взаємодії з дитиною, то у неї майже не виникає страхів. І навпаки, рівень тривожності підвищується, якщо батьки свідомо чи несвідомо провокують появу страхів, наприклад, залякують дитину. Авторитарний стиль батьківського виховання в родині, перевантаження організму дитини навчанням, завищені вимоги до дитини, постійне порівняння її з іншими дітьми, розлучення батьків, висока тривожність педагога чи батьків, невроз чи інші психічні розлади. Характер взаємодії між вихователем і дітьми в групі також може зумовити у дитини страхи, згодом і тривожність. Наприклад, якщо вихователь не враховує індивідуальні особливості дитини, надмірно суворий або недостатньо уважний до неї, у дитини може виникнути страх дитячого садка.
Як допомогти малюкові побороти страх? Перш за все потрібно безпосередньо дізнатися, що в дитини сталося. Дитина має відкрито поділитися своїми побоюваннями і тривогами. У жодному разі не можна карати за страх чи тривогу, змушувати перебороти себе відповідно до вашого бажання. Спробуйте зрозуміти її переживання, і ви вміло допоможете їй позбутися небажаного. Гірше з тими дітьми, яким страхи ввижаються систематично. Вони пригнічують настрій, поведінку.
Щоб людина менше потрапляла у вирій тривоги, треба розповісти їй про природу емоцій і переконати в тому, що більшість реакцій мобілізують. Справжнім ворогом страхів є сміх – дзвінкий, тривалий. Зменшити тривогу можна також навіюванням приємних згадок або настрою, але для всіх дітей буде корисним попереднє програвання ситуацій, що містять загрозу, подумки. У ситуаціях, де дитина відчуває напруження, можна запропонувати їй виконувати потрібну дію так, як це зробив би улюблений герой, наприклад, Буратіно, Кіт Леопольд та інші.
Роботу треба проводити в трьох напрямках:
- Підвищити самооцінку дитини.
Щоб досягти успіху в цьому напрямі, варто бачити позитивні якості дитини, ставитися до неї з повагою та любов’ю, уміти помічати навіть найменші її успіхи, звертатися до дитини на ім’я, хвалити її навіть за незначні досягнення, відзначати їх в присутності інших дітей.
- Навчити дитину керувати її поведінкою.
Не слід порівнювати дитину з іншими дітьми. Ліпше порівнювати досягнення дитини з її власними результатами. Під час роботи з тривожною дитиною доцільно застосовувати рольові ігри. Можна відтворювати як знайомі дитині ситуації, так і ті, що спричиняють у неї сильну тривогу. Тривожна дитина боїться рухатися, адже саме під час активної емоційної рухливої гри вона може пережити і сильний страх, і хвилювання, проте це дасть змогу їй зняти напруження у реальному житті.
- Навчити дитину розслаблятися.
Вміти розслаблятися важливо всім дітям. Утім, для тривожної дитини це вміння просто необхідне, оскільки стан тривоги супроводжують затиски різних м’язів. Тож під час роботи з тривожною дитиною бажано використовувати ігри на тілесний контакт. Також доцільно застосовувати вправи на релаксацію, техніку глибокого дихання, заняття йогою, масаж і розтирання тіла.
Групова консультація для батьків
Як навчити дитину дружити з однолітками
Іноді перед батьками постає питання: як навчити дітей дружити з однолітками? Воно з'являється тоді, коли вони бачать веселі зграйки дітей, які граються в пісочниці або бігають по двору. В цей час їх малюк стоїть осторонь і чи то соромиться, чи то боїться підійти до однолітків. На жаль, серед дітей є «ізгої», яких дражнять, не хочуть з ними грати, ділитися іграшками.
Але спілкування і дружба з однолітками потрібні будь-якій дитині. Граючи з ровесниками у дворі чи дитячому садку, діти вчаться конфліктувати, шукати вирішення проблеми, грати в цікаві ігри, розвиватися. У цей час вони «репетирують» свою майбутню поведінку в суспільстві. І якщо взаємини з іншими дітьми не складаються, то в дорослому житті дитині доведеться непросто. Чому ж дитина виявляється «білою вороною» в колективі? І що робити, щоб допомогти їй навчитися дружити?
Чому виникають проблеми при спілкуванні: правила дружби дітей
У житті кожної дитини настає момент, коли вона «відривається» від батьків і починає шукати контакт з іншими дітьми. Її взаємини складаються на основі тих навичок спілкування, якими вона володіє на даний момент, тобто тих, які вона отримала, спілкуючись з батьками.
У психології є поняття руху всередину і назовні, яке безпосередньо пов'язане з психологічними потребами людини.
Рух назовні являє собою агресивні потреби, пов'язані з виходом з внутрішнього світу в зовнішній. Вони необхідні для захисту власного особистого простору і завоювання нових територій, розширення можливостей, отримання навичок. Людина може виражати агресію, але в коректній формі. Якщо дівчинка б'є сусіда по пісочниці совком по обличчю - це не найкращий спосіб вираження потреби.
Людина повинна вміти проявляти свої агресивні потреби. Коли цей навик у неї відсутній, енергія залишається всередині і на неї чекають два шляхи. Або вона починає випускати її, виявляючи гнів. Або вона накопичується і призводить до хронічних хвороб, незадоволеності собою і долею.
При русі всередину людина отримує щось хороше, що їй необхідно.
Що це може бути? Наприклад, любов. Її потрібно вміти приймати, а для цього впускати в себе і приймати іншу людину.
У процесі спілкування дитина вчиться випускати емоції, впускати в свій внутрішній світ інших людей. Або, навпаки, закриватися від них. Для неї важливо навчитись як приймати любов і захоплення, так і вміти постояти за себе. Згодом вона повинна зрозуміти, коли відкриватись і впускати когось чи щось, а коли ні.
У 3-4 роки, починаючи спілкуватися з однолітками, вона вже має навички спілкування, які винесла з сім'ї: «роби як я хочу» або «давай зробимо разом».
Чому дитина не вміє спілкуватися з однолітками
На жаль, багато проблем, які виникають у дітей на перших етапах спілкування з однолітками, йдуть із сім'ї. Існує кілька основних сценаріїв, які заважають дітям налагодити дружбу з однолітками.
1. Ти ще маленький. Ми все зробимо за тебе. Сценарій гіперопіки і підвищеного захисту. Незалежно від того 2 роки дитині або 20 років, Батьки прагнуть контролювати кожен її крок. Малюк намагається застебнути ґудзик - мама кидається на допомогу: «Давай я, у тебе ще не вийде». Хоче самостійно познайомитися з сусідським хлопчиком, мама тут же «приходить на допомогу» і вчить як краще подружитися. Причому такі мами вважають нормальним робити зауваження і іншим дітям, якщо думають, що вони образили їх чадо. Тут матусі здатні влаштувати справжній скандал. Питається, чи виникне у дітей бажання грати з «маминою» дитиною. Ні вони не хочуть, щоб чужа мама лізла в їхні ігри і вчила що і як робити.
2. Тільки мама зрозуміє тебе і допоможе тобі. При цьому сценарії дитині постійно нав'язується думка, що вона потрібна тільки мамі, бабусі і найближчим людям. Решта світу ворожий, його потрібно боятися і не довіряти стороннім людям. Малюкові важко завести друзів в світі, де він нікому не потрібен. Він не впевнений у собі, боїться, що його скривдять і відштовхнуть. Одночасно йому важко обходитися без батьків, до яких він дуже прив'язаний. Адаптація в колективі для нього складне завдання.
3. Ти супер! Куди до тебе іншим дітям! "Сценарій, за яким малюк вважається особливим теж боляче по ньому б'є. Раз він особливий, то всі повинні йому підкорятися або, в крайньому разі, бачити його перевагу. Тільки ось діти, що граються в пісочниці, чомусь не бажають бачити його «особливість», а відмовляються з ним гратись.
4. Нам ніколи, пограй сам. При такому сценарії малюк почуває себе зайвим, непотрібним. Якщо у батьків є більш важливі справи, ніж у нього, то й іншим людям він не цікавий. Така дитина, спілкуючись з дітьми, часто виконує роль жертви. Але можлива й інша реакція. Не отримуючи увагу батьків, вона з усіх сил буде привертати увагу однолітків, виявляючи агресію. Наприклад, зав'язуючи бійки або відбираючи іграшки.
Що у дитини проблеми в спілкуванні батьки можуть помітити досить швидко.
Ось основні причини, за якими їй важко спілкуватися.
- Дитина занадто агресивна, говорить грубі слова, часто б'ється;
- Дитина прагне брехати, завдяки чому отримує увагу і одночасно перевіряє як далеко їй дозволять зайти;
- Дитина гіперактивна, їй важко доробляти розпочате і сидіти на одному місці;
- Дитина відмовляється від їжі, намагається, щоб на неї звернули увагу.
Є й інші "дрібниці", які не так очевидні, але говорять про проблеми в комунікації. Коли дитина не рада піти познайомитися з однолітком реагує відмовою і сльозами, не запрошує дітей додому і не ходить в гості, відмовляється йти в дитячий сад - вона не вміє спілкуватися.
У будь-якому випадку - це тривожні сигнали, ігнорування яких в кінцевому рахунку призведе до серйозних проблем. Малюк хоче мати друзів, а інші діти з якихось причин його не приймають
Як навчити дитину спілкуватися з однолітками
Уміння дружити - якість, яка необхідна будь-якій дитині і дорослому. Важливо навчити дитину розуміти, що в іншої людини можуть бути інші погляди і інші потреби. Відмінності роблять відносини більш яскравими і цікавими, і в них повинні бути не тільки загальні інтереси, а й розбіжності.
Доброта і привітність гарні тільки на першому етапі відносин. За ними можуть послідувати серйозні розбіжності і навіть конфлікти. Це нормально, так як всі люди різні і необхідно навчитися поважати чужі потреби, і вміти відстоювати свої.
В іншому випадку відбудеться підпорядкування чужій волі, підуть образи або почуття провини, тому що людина не виправдала чужих надій.
Щоб малюк міг нормально спілкуватися з однолітками, батькам слід самим навчитися виражати емоції, пред'являти потреби, не ігнорувати власні бажання і почуття. Тільки здатність батьків висловлювати і реалізовувати свої потреби, допоможе дитині навчитися коректно висловлювати свої бажання і прагнення. Батьки стають для своїх дітей своєрідним «тренажером», завдяки якому малюк вчиться захищатися і просити про допомогу, коли це необхідно.
Якщо дитина виросла в родині, де у батьків багато друзів, а в будинку часто бувають гості, як правило, вона росте відкритою і товариською. Але ніколи не буде зайвим розповісти про те, що таке дружба, як ви допомагаєте друзям або вони допомагають вам.
Дитина любить співати, малювати, їй подобаються танці або футбол? Тоді варто її записати в секцію або дитячу студію, де вона зустріне дітей з такими ж інтересами і їй легше буде знайти друзів.
Поговоріть з дитиною, дізнайтеся чи її влаштовують стосунки з однолітками, що вона хотіла б змінити. Підкажіть їй, що друзі:
- завжди говорять правду, навіть якщо вона неприємна;
- прощають, навіть якщо ти винен;
- приймають, незважаючи на недоліки.
Дитині необхідно показати різні моделі поведінки, які допоможуть їй знайти друзів, зберегти дружбу і не втратити своє «я». Адже діти не люблять тих, хто занадто зарозумілий, але і не поважають тих, хто не може за себе постояти. Їх стосунки з однолітками будуть випливати з відносин з вами. Адже до 4 років діти, граючи, повторюють в тій чи іншій мірі дії батьків, і лише до 5-6 років ускладнюють гру.
У цьому віці вони починають цінувати оригінальність, вміння запропонувати щось неординарне. Тому допоможіть знайти дитині нову гру або внести зміни в стару. Нехай вона трохи виділиться. Діти молодшого шкільного віку це цінують. Але з іншого боку не заважайте їм бути схожими на інших.
Якщо дитина «як усі», то їй легше знаходити спільну мову з однокласниками. Але, головне, дайте відчути малюку і, що він любимий і що ви поважаєте його потреби і бажання.
Що робити, якщо дитина не вміє спілкуватися з однолітками
Якщо ви бачите, що дитині з якихось причин важко спілкуватися з ровесниками, не ігноруйте проблему, не пускайте ситуацію на самоплив. Крім особистого прикладу, зробіть кілька кроків, які допоможуть вашій дитині знайти друзів.
- Більше бувайте з малюком там, де граються діти, ходіть в гості в сім'ї з дітьми. Запрошуйте дітей до себе додому.
- Запишіть малюка в студію або секцію. Тоді він не тільки зможе розширити кругозір, йому буде про що розповісти одноліткам.
- Не обговорюйте дитину або її друзів. Оцінювати можна лише вчинки, а не людину.
- Шукайте у дитини загальні риси, які є у інших дітей. Ні в якому разі не протиставляйте його іншим, навіть якщо ваш син дуже вихований, і талановитий. Краще скажіть щось на кшталт: "Бачиш, який веселий хлопчик. Він любить сміятися як ти ".
- Тримайтеся трохи в стороні. Нехай діти граються і вчаться вирішувати проблеми самі. Тільки якщо вони збираються битися або, наприклад, запалити багаття, тоді скажіть своє доросле слово.
- Більше говоріть з дитиною про дружбу. Подивіться мультфільми про друзів, почитайте казки, або складіть казку самі, поклавши в її основу ситуацію, яку переживає малюк. Розкажіть про своїх друзів і дайте зрозуміти дитині, що вона хороша і гідна дружби.
Особливу увагу приділіть дитині, якщо вона замкнута або сором'язлива. Навчіть її знайомитися. Чим більше буде знайомих дітей її оточувати, тим легше їй зустріти справжнього друга. Нехай вона пробує дружити з різними дітьми, в тому числі і з поганими, вчиться розбиратися в людях.
Дружба важлива для дітей, і необхідно допомогти їм навчитися заводити друзів і підтримувати з ними відносини. Дитина повинна розуміти, що інша людина - це інший світ. Вона повинна вміти рахуватися з бажаннями і потребами друзів, але і вміти відстоювати свої інтереси.
Якщо з якихось причин дитина відчуває труднощі в спілкуванні, почніть насамперед з себе і своїх відносин з нею. Можливо, ви її занадто опікуєте або вона отримує недостатньо уваги. Більше бувайте з малюком в тих місцях, де граються діти, запрошуйте додому маленьких гостей. Нехай ваш малюк почуває, що він потрібен і з ним цікаво.
Корисні поради батькам